Рівні системи «людина—життєве середовище»

Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взає­мозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соці­альну спільноту і через неї у соціальну систему.

У сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних соціальних інститутів, тобто форм закріплення і способів здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Людина є членом сім'ї, навчається в школі, пра­цює на виробництві, користується громадським транспортом тощо. Кожного разу вона є членом окремої соціальної спільноти.

Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існую­ча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.

Соціальні спільноти
соціально-родинні
соціально-територіальні
групові
масові
етнічні


Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпе­чували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну про­тидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло люд­ству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, роз­витку цивілізації.

Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади) до таких, які налічують десятки і сотні мільйонів, а перед загрозою знищення життя на Землі найбільшою соціальною спільнотою можна розглядати все людство, яке налічує понад 6 млрд. людей. Як правило, завжди можна говорити про певну ієрархію соціальних спільнот. В одних випадках ця ієрархія жорстко визначена і регламен­тована, наприклад, у різного роду виробничих структурах та в армії. В інших випадках вона існує, незважаючи на відсутність такої регламентації.



Розглянемо приклад такої ієрархічної структури людських спільнот, виходячи з принципу місця проживання людини.

Вище було зазначено, що мінімальною спільнотою може розглядатися союз двох людей. Як правило, це сім'я. Але це також можуть бути два студенти, що прожи­вають разом у гуртожитку. Таку спільноту назвемо мікро колективом, що нале­жить до більшого колективу — мешканців будинку (гуртожитку). Умови прожи­вання в окремих будинках значною мірою визначаються якістю комунального обслу­говування, яке здійснює житлово-квартирне управління чи інша аналогічна структу­ра того мікрорайону, в якому знаходиться будинок. Таким чином, мешканці мікро­району можуть розглядатися як члени одного великого колективу, який ми назвемо макроколектив. Мікрорайон є складовою частиною міста, а, отже, населення міста — це соціальна спільнота вищого ієрархічного рівня по відношенню до тих, що розг­лядалися раніше. Ще вищі ієрархічні спільноти — це населення області, країни, кон­тиненту і, нарешті, людство.

Так само ми можемо розглянути приклади інших ієрархічних структур, побудо­ваних за іншим принципом — виробничим, навчальним тощо. Наприклад, студент­ська група, колектив факультету, університету, студентство міста, країни. Мак­симальна кількість членів мікро колективу, як правило, 20—30 осіб, але може бути й більшою.

Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної кількості людей про­живати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними.

Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи «лю­дина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи. Отже, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населе­ного пункту тощо.

Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільно­ти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.

Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище скла­дається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина — життєве середовище», а які є елемента­ми соціального середовища, що оточує цю спільноту.

Вище було зазначено, що в основі системного аналізу лежить емер-джентність, тобто здатність систем мати такі властивості, яких немає і навіть не може бути у елементів, що складають її. Емерджентність притаманна також і соціальним спільнотам. Соціальна спільнота будь-якого рівня має властивості, притаманні лише їй, і які відсутні або присутні неповною мірою у спільнот іншого рівня. Це необхідно чітко і усвідомлювати, пам'ятати і використовувати при вирішенні конкретних завдань безпеки життєдіяльності.


8389236203264105.html
8389272971016207.html
    PR.RU™